До річниці визволення України від німецько-фашистських загарбників

Хто не знає свого минулого,

Той не вартий свого майбутнього

(Максим Рильський)

Мета: поглибити знання учнів з історії другої світової війни;

формувати почуття патріотизму, любові до свого народу, його історії та героїчного минулого;

розвиток мотивації учнів спрямованої на підготовку до захисту Вітчизни на прикладах подвигу людей старшого віку, дітей війни.

Обладнання уроку: фотографії, листи, родовідні метрики ветеранів Великої Вітчизняної війни, намет, макети автоматів, військова форма, аудіо-відео касети з записами пісень, фільмів, книжкова експозиція «Дитинство спалене війною».

 (На сцені розбито намет, біля нього — умовний макет, який символізує вогнище, складене з полін, а всередині — велика свічка, яку потім запалюють. Учні вдягнені у військову форму, мають при собі макети автоматів.)

Ведучий. Відлітають, мов журавлині ключі, роки у вічність... Літа не зітруть у народній пам'яті світлі імена тих, хто віддав своє життя за Батьківщину.

У кожного була своя п'ядь землі, яку самовідда­но захищали.

Там, де точилися колись запеклі, криваві бої, здійнялися пам'ятники, обеліски. Не забувають їх люди, не забувають....

Ось і сьогодні ми зібралися в цій затишній залі, щоб згадати про видатну подію в історії України: річницю визволення нашої держави від німецько- фашистських загарбників. Та ще й ветеранів запро­сили (називає).

(Слова привітання і подяки, вручення квітів, неве­ликих сувенірів сивочолим захисникам. Учениця у військовій формі проводить ветеранів на сцену.)

Ведучий. Пропоную пом'янути хвилиною мовчан­ня тих, хто залишився лежати навіки в сирій землі.

(Лунає «Реквієм» Моцарта.)

Учениця. Не замовка ні на мить там вогонь ба­тарей

На Вкраїні за синь-далиною,

І криваві голівки дітей

Теплий вітер леліє рукою.

Куля ката навік обірвала їх крик,

Але в голосі грізнім відплати

Крізь боїв грізну путь юні месники йдуть,

І січуть, і січуть автомати.

Тане сніг на полях, почорніла земля, де сніги голубіли безкраї.

 Паротяга свисток долітає здаля, ніби кличе до рідного краю.

Там шумує Дніпро в огняній далині, і лютують чужинців там зграї, ї стискається серце, й на вії сумні мимоволі сльоза напливає.

Юні месники йдуть — Як весна у полях, Як весна на моїй Україні.

І фіалки в гаях Устеляють їм шлях, їх вітають ключі журавлині.

Ах! Той зустрічі день!!! Серед шуму дібров я в сльозах Упаду на коліна. Україно моя! Моє серце і кров, Партизанська моя Україна! (Лунає пісня «Степом, степом».) Степом, степом йшли у бій солдати, Степом, степом клекіт нароста.

 Мати, мати жде свого солдата, А кругом в диму село.

(Відчиняються двері — загін учнів у формах крокує до залу.)

Командир загону. Загін, стій! Раз, два! Хто сказав, що на війні Немає музики зовсім?

Серце просить на війні музики вдвійні! (Учні піднімаються на сцену. Лунають фронтові мелодії під супровід баяна)

Учень 1. Сьогодні був важкий день, розгромили підступ ворога до нашого міста (села).

Учень 2. Отож, час перепочити. Друже, розтягни гармошку!

Учень 3. В траву упав під регіт сталі

На смерть поранений солдат,

Над ним поникнув у печалі,

Як кров його, багряний мак.

 Умер юнак, а в узголів'ї

Тремтіли квіти голубі,

Та на листках, залитих кров'ю,

Лишив він пісню по собі.

В ній Ярославни плач лунає, Немов прощаючись із ним...

 Ніхто ім'я його не знає, А пісня та відома всім. (Лунає пісня )

Учень 4. Партизанська гармонь... Як давно ті бої відлунали,

Та й донині ще гільзи димлять у пожухлій траві! Розкажи мені, рідна, чиї тебе руки тримали,

 І про що ти співала в глухі вечори бойові. Партизанська гармонь,

Призабута мелодія чиста, мов глибинна печаль, несподівано всіх обійма...

Озовися й мені Та якому, скажи, гармоністу

До плеча припадала

І чом його з нами нема?

Партизанська гармонь...

Тільки ж кулею планку пробито

І все менше музик, Хто тих років мелодію гра... Розкажи, як болить ворогами потоптане жито, Гармоністу — кохана, усім партизанам — сестра! Ой же срібно дзвеніла,

як села брати визволяли,

Ой же плакала гірко,

як падали в жито брати,

А сміялася як

на останніх коротких привалах, — То дозволь же з тобою в забутому вальс; пройти!

Партизанська гармонь,

Не мовчи, моя рідна, в музеї, — Хай озвуться до внуків твої найщиріші лади.

Як тому гармоністу приносили друзі в брезенті

З лісової кринички живої води.

Партизанська гармонь, не давалася ти в руки чужинцю, Що по селах поліських

Війною-бідою пройшов.

Ти заграй на засів, ти заграй нам на щедрі обжинки, партизанська гармонь, незрадлива, незгасна любов.

(Лунає пісня )

Учень 5. Десь б'ють гармати без упину,

Там ніч у пломені заграв.

І я згадав про Україну

І тяжко й гірко заридав.

Заснуть...

не думати, не знати... А сльози, сльози, як огонь... Десь у снігах печальна мати

 Про сина згадує свого.

Я бачу — йде вона у полі,

В кривавих плямах білий сніг,

Під грім гармат шумлять тополі

І їй вклоняються до ніг.

(Пісня )

Учень 6. Були важкі-важкі роки,

Серця ятрились від утрат: Той повернувся без руки, У тих загинув батько... брат...

А в цих ось хата без верха, Ген попелищем рідний двір. «На весь куток — одна соха», — Жалівся сивий бригадир...

А матері при образах В ночах шептали: «Синку ж мій». Ридали в розпачі, сльозах.

Німіли в муці навісній. І злиднів чорна рать.

 І чорних днів, і чорних діб...

А треба ж біль перемагать, Глядіть малих... І сіять хліб.

В. Козак - Семибрат «Глибинка»

 Учень 7. Все дороге не забуте ніколи.

 Ввійде, як сторож, у пам'ять навік.

 Іди з людьми у спалені двори.

Багато сліз. — Нічого, все збери...

Замало гніву? — Бий, як грім луною,

За обрієм, за даллю, за війною...

(Пісня)

Учень 8. Хто не бачив, як вмирають люди,

Не спитавши місця, де й коли,

Той ніколи з нами жить не буде

Так, як ми загиблими жили.

(Лунає «Вальс прифронтовий».)

Звучить мелодія «Журавлі». Бажаючі танцюють.

І знову лунає команда: «До бою!». Загін шикується й виходить із залу. Виходить дві пари дітей, дівчинка промовляє для глядачів: «Я не знаю їхніх імен, але якби не вони, то мене не було б сьогодні...»

Лунає вальс «Казки Віденського лісу» И.Штрауса. Пари, танцюючи, сходять зі сцени.)

Ведучий. Дорогі глядачі! Година-пам'ять «Коли, нарешті, замовкли гармати», присвячена  річниці визволення України від німецько-фашистських за­гарбників, оголошується завершенною.

Дякуємо за увагу!

Щастя Вам, миру і довголіття!